| Serzh1999 | Дата: Середа, 22.04.2015, 17:56 | Повідомлення # 1 |
 Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 6
Статус: Offline
| І навіщо кохання придумали люди?
Може Бог нам його за гріхи дарував?
«Я кохаю тебе» - зараз чути усюди,
Але світ не змінився, він іншим не став…
Взагалі хто придумав це слово «любити»?
Скільки щастя у ньому і скільки біди….
Без гріхів люди ще не навчилися жити,
Тож й любов буде жити, напевно, завжди…
Часто чути: «Немає кому мене гріти…».
Теплий одяг зігріє вас серед зими…
Без стосунків можливо у світі прожити,
Тож навіщо кохання придумали ми??? 
|
| |
| |
| RMV | Дата: Четвер, 23.04.2015, 22:34 | Повідомлення # 2 |
 Вчитель
Група: Администраторы
Повідомлень: 11
Статус: Offline
| Притча о сердце
Жило было на свете Сердце. Оно тихонько жило в глубине души. И, в общем-то, никому не мешало.
Однажды в душу зашло Чувство. Это было давно. Чувство Сердцу понравилось. Сердце очень дорожило Чувством, боялось его потерять. Даже дверь на ключ закрывать начало. Они подолгу бродили по закоулкам души, разговаривали ни о чем, мечтали. По вечерам они вместе разводили костер, чтобы согреть душу.
Сердце привыкло к Чувству и ему казалось, что Чувство останется с ним навсегда. Чувство, собственно, так и обещало. Оно было такое романтическое. Но однажды Чувство пропало. Сердце искало его везде. Долго искало. Но потом в одном из уголков души нашло прорубленную топором дырку. Чувство просто сбежало, оставив огромную дырку.
Сердце во всем винило себя — оно слишком верило Чувству, чтобы обижаться. В память о Чувстве осталась одна дыра в душе. Она не заделывалась ничем. И ночами через нее залетал Холодный и Злой Ветер. Тогда душа сжималась и леденела.
Потом в душу пытались заглянуть еще другие чувства. Но Сердце их не пускало, каждый раз выгоняя веником через дырку. Мало-помалу чувства и вовсе перестали заходить.
Но однажды в душу постучалось совсем странное Чувство. Сначала Сердце не открывало. Чувство не полезло в дырку, как это делали предыдущие, а осталось сидеть у дверей. Весь вечер Сердце бродило по душе. Ночью улеглось спать, на всякий случай, положив веник рядом с кроватью. Прогонять никого не пришлось. Наутро, заглянув в замочную скважину Сердце, убедилось, что Странное Чувство по-прежнему сидит возле двери. Сердце начало нервничать, понимая, что нельзя прогнать того, кто еще не зашел.
Прошел еще день. Смятению Сердца не было предела. Оно поняло, что до смерти хочет пустить Странное Чувство. И до смерти боится это сделать. Сердцу было страшно. Оно боялось, что Странное Чувство сбежит, как и первое. Тогда в душе появится вторая дыра. И будет сквозняк.
Так проходили дни. Сердце привыкло к Странному Чувству у двери. И однажды, по хорошему настроению впустило-таки Странное Чувство. Вечером они разожгли костер и впервые за столько лет отогрели душу по-настоящему.
— Ты уйдешь? — не выдержав, спросило Сердце.
— Нет, — ответило Странное Чувство, — я не уйду. Но при условии, что ты не будешь меня удерживать и не будешь запирать дверь на замок.
— Я не буду запирать дверь, — согласилось Сердце, — но ты ведь можешь убежать через старую дырку.
И Сердце рассказало Странному Чувству свою историю.
— Я не бегаю через старые дырки, — улыбнулось Странное Чувство, — я другое чувство.
Сердце ему не поверило. Но пригласило на прогулку по душе.
— А где твоя старая дыра? — полюбопытствовало Странное Чувство.
— Ну вот, — горько усмехнулось Сердце. И показало место, где располагалась дырка...
Но дыры на месте не было. Сердце слышало, как ругается злой холодный ветер с внешней стороны души.
Сердце посмотрело на Странное Чувство, улыбнулось и сказало только, что не будет запирать дверь никогда...
|
| |
| |
| RMV | Дата: Четвер, 23.04.2015, 22:35 | Повідомлення # 3 |
|
Вчитель
Група: Администраторы
Повідомлень: 11
Статус: Offline
| В одній звичайній людській душі жили Любов і Кохання.
Вони були схожі, як близнюки, але вели себе чомусь по-різному. Кохання
було від природи сліпим, Любов мала стопроцентний зір.
Коли Кохання впритул не помічало недоліків, Любов чудово бачила їх,
беззаперечно приймаючи.
Коли Кохання гуляло під місяцем і дарувало квіти, захлинаючись у вирі
щасливих емоцій, Любов терпляче чекала самотніми холодними ночами.
Коли Кохання розпливалося в компліментах, Любов говорила жорстку
правду, лікуючи болем.Кохання знало безліч ніжних слів, Любов просто
вміла дарувати насолоду.
Коли Кохання кричало „я не проживу без тебе!”, Любов, тихо помираючи,
відпускала на свободу.
Коли Кохання безсило билося в істериці, вимагаючи взаємності, Любов
проводила безсонні ночі біля лікарняного ліжка, ні на що не зважаючи.
Коли Кохання, дивлячись в постаріле зів’яле лице, відвернулося, і, жаліючи
себе, розтануло, як сніг, залишивши душу назавжди, Любов залишилась,
вдихаючи життя в холодні посинілі губи.
- Я тут безсила, — сказала Смерть, тихо танучи слідом за Коханням.
- Чому ж так відбувається? – запитав молодий Ангел у старшого „колеги”,
зазираючи з цікавістю у сповнену Любов’ю душу.
- Все просто, — відповів Досвідчений Ангел, який на своєму віку бачив мільйони
звичайних людських душ.
- Все просто. Коли народилося Кохання – засяяла нова яскрава зірка,
даруючи красу і радість всім навколо. Коли народилася Любов –
посміхнувся Бог. А посміхається він, повірте, не так часто.
Ти, що читаєш, навчись любити всім серцем....
|
| |
| |
| nastyakolomoytseva49 | Дата: Вівторок, 18.04.2017, 15:04 | Повідомлення # 4 |
|
Рядовий
Група: Пользователи
Повідомлень: 1
Статус: Offline
| Що таке кохання? Це коли щасливий поглад ,яскрава усмішка на обличі, найсолодщі почуття ,неприкрита радість і спокій на душі.
|
| |
| |
